Наші контакти

(04595) 3-63-83

Пн - Чт: 8:00 - 17:00
П’ятниця: 8:00 - 15:45

Сторінки у соцмережах

silrada_gora@ukr.net

 

Котенко Юрій Миколайович (1983-1985). Радянсько-афганська війна в обличчях.

Про Котенка Юрія Миколайовича розповіли його доньки: Оксана і Таня. Вони проживають у Горі разом із мамою більше двох десятків років. Про війну, діляться доньки, татко розповідав небагато. Тому все, що можна про нього розповісти – зі спогадів доньок, із військового квитка, зі світлин, із публікації в газеті «Радянський хімік» №1 (1608) від 5 січня 1990 року.


Юрій Миколайович Котенко народився 22 березня 1965 року в в с.Дударків Бориспільського району Київської області. Українець. Із атестатом зрілості про середню освіту здобув професію «механізатор». Працював на тракторі «Беларусь» у рідному радгоспі. Від військкомату навчався на курсах водіїв.


У 1983 році був призваний на строкову військову службу Бориспільським міським військовим комісаріатом та направлений у військову частину – в автобат, де служить водієм. Цього ж року Юрія відправляють виконувати інтернаціональний обов’язок до Демократичної республіки Афганістан. Їхній автобат дислокувався під Кабулом. Завдання автобату – доставляти із Термезу в Кабул усе необхідне: боєприпаси, продукти, пошту, ліки та інше. 20 разів долав рядовий Котенко дорогу через засніжений Саланг своїм семитонним «ЗІЛ-131». Двадцять перший став для нього останнім.


17 лютого 1984 року, під час руху, колона потрапила в засідку. Під час бою Юрій отримав важке наскрізне кульове поранення з пошкодженням внутрішніх органів. Потім довгі місяці лікування в шпиталях. 9 жовтня 1985 року демобілізований по хворобі.


«…Був лютневий день вісімдесят четвертого року. Колона машин з дороги прямувала в ущелину. І раптом зацвьохкали, загриміли, застрибали по металі кулі… Душмани із засідки напали на колону. Зав’язався бій. По лобовому склу Котенка вдарила куля, пробила його. Щось гаряче наче шпигнуло в шию й відкинуло водія до спинки сидіння. Згарячу Котенко зумів зупинити машину, схопити автомат, вивалитися з кабіни, залягти за камінь, ще дати чергу з автомата… А далі… все було наче в чорному тумані. Якийсь важкий морок надавив на повіки і немов провалився в безодню. Коли бій стих, водії-бійці з інших машин підбігли до Котенка, який лежав, уткнувшись обличчям у землю. Тіло було майже бездиханним. Швидко оглянули його. Крові не видно, й ран не видно. І лише на шиї невеличка кровава цяточка. Куля пройшла, як потім встановлять лікарі, біля сонної артерії.

Прийшов боєць до свідомості лише в госпіталі в Кабулі, куди був доставлений на «вертушці», як називали воїни гвинтокрили. І почалися довгі й важкі дні «мандрувань» по госпіталях: Кабул, Ташкент, Львів, Москва.

У госпіталях досвідчені хірурги зробили Котенку шість складних операцій. Витрамав усі, виписався з госпіталю, повернувся додому».

Газета «Радянський хімік», №1 (1608) від 05.01.1990 р.


Коли Юрій Миколайович повернувся додому, влаштувався працювати охоронцем у воєнізованій охороні заводу хімікатів. Як воїн-інтернаціоналіст, інвалід війни отримав від держави 3-кімнатну квартиру в Бортничах, куди переїхала вся сім’я Котенків.


Пізніше познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка теж родом із села Дударків. У шлюбі народили двох красунь-доньок. Згодом родина оселилась у селі Гора, де спільно прожили 25 років, проживають тут і зараз.


У 1989 році, завдяки зусиллям працівників Бориспільського райвійськкомату, Юрій Миколайович Котенко був нагороджений бойовим орденом «Червоної зірки», Грамотою Президії Верховної Ради СРСР та пам’ятною медаллю «Воїн-інтернаціоналіст».


26 квітня 2018 року Юрія Миколайовича не стало.

 
Залишити коментар